рух відродження галичини 




Забули пароль?
 

Реєстрація

22-09-2014, 16:26 Володимир Павлів  

Війна і Галичина
Цими днями відзначаємо століття від початку Першої світової війни. Ця війна завдала Галичині, по території якої фронти прокочувалися кілька разів туди й назад, небачених до того часу людських жертв і матеріальних збитків. Але крім цього було завдано і шкоди з далекосяжними наслідками – Галичина як територіально-адміністративна цілісність втратила надовго свою суб’єктність. Ось уже сто років галичани відчувають наслідки тієї втрати.

Відразу після розпаду Австро-Угорської імперії та прямого наслідку цього процесу - польсько-української війни за східну Галичину – молода Польська республіка ліквідувала галицьку автономію, за яку поляки спершу самі довго боролися в складі імперії Габсбурґів і яку врешті отримали у 1870 році. З 1919-го цей край став називатися Східною Малопольщею і був розділений на кілька окремих воєводств, а легенда Галичини жила тільки в етосі Галицької армії та «стрілецьких» піснях.

Однак, так тривало не довго – до чергової війни. Після нападу гітлерівської Німеччини на сталінську Росію Галичина знову відроджує свою суб’єктність, хоч і досить умовну – на початку війни як «дістрікт Ґаліцієн», а в її кінці як «Ваффен СС Ґаліцієн».

Новий володар цих теренів – СРСР, як і міжвоєнна Польща, не став підтримувати суб’єктності регіону і провів свій адміністративний поділ в кінцевому результаті на три області: Львівську, Івано-Франківську і Тернопільську. Саме поняття «галичанин» неформально було забороненим і витіснялося у потічній свідомості радянських людей окресленнями «бендєри» чи «западенци». Самі ж галичани, свідомі своєї ідентичності, весь цей час знову жили в умовах війни – «холодної війни», коли ворог піддав табу їхню традицію, історію, культуру, Церкву; не зрадивши своїй тотожності, не можна було ні зробити кар’єри, ні забезпечити добробут своїй родині чи перспективу своїм дітям. Таких було більшість, що й призвело до того, що майже півстоліття радянської окупації виявилося замало, щоб убити дух галичанства, пам'ять про Галичину. Це «шило вилізло з мішка», як тільки радянська система почала давати збій – у 1990 році на місцевих виборах три галицькі області привели до влади на своїй землі антикомуністів, практично позбавляючи в своєму регіоні влади пануючої досі Комуністичної партії УРСР. Тоді ж Галичина почала процес чергового повернення собі суб’єктності, яке нові місцеві еліти оформили у форматі Галицької Асамблеї. Подальше проголошення незалежної України і надії на те, що вдасться збудувати цивілізовану європейську державу, не дали галичанам завершити цього процесу. Як тепер видно – це було помилкою. Українці за два десятиліття не спромоглися збудувати справжньої держави, зате створили систему олігархічного капіталізму з усіма її негараздами: корупцією і казнокрадством, хабарництвом і безвідповідальністю. Насправді, Україна до 2014-го була не державою, а профанацією держави – окрім державних символів все було несправжнім. В такій ситуації профанація не могла обійти і Галичину – галичанин перетворився на «галіцая», таке собі націоналістичне пугало для російськомовного населення; а важливі для галичан символи перемандрували у сферу товарів та послуг. Наприклад, дивізійний лев з трьома коронами прикрашають етикетку однойменного кефіру, a СС Галичина – стало назвою фірми, що надає послуги таксі і розшифровується як Спільна справа – Галичина. Галка тепер «фірмує» львівську каву, хоч всім зрозуміло, що на Львівщині не було і немає кавових плантацій. Прикладів є чимало. Профанація смислів як наслідок несуб’єктності краю.

З певним перебільшенням можна сказати, що у символічному сенсі ця війна за суб’єктність для галичан триває ось уже сто років. Зараз галицькі мужчини знову зі зброєю в руках, знову за Збручем, знову проти тих, хто під російською символікою. І знову ж – з відчуттям, що це «не наша війна». Таке відчуття мають не всі, але багато галичан, та одні й інші розуміють, що цю війну (і кількамісячну, і столітню) пора припиняти. Для цього Галичині потрібно повернути суб’єктність, а спрофанованим галицьким смислам – їхню справжність.

Як це зробити? Закінчити те, що було розпочато попередниками – і у 1918-му, і у 1991-му. Саме за це нелегке завдання взялася відновлена днями ініціатива Галицької Асамблеї – тепер вже як громадське об’єднання, як рух знизу. Щоб проекти прокламованої президентом і урядом політики децентралізації наповнити змістом з регіонів, а не фантазіями столичних чиновників.

Символічно, що одна з перших публічних акцій, до яких причетна Галицька Асамблея, пройде 10 серпня у вигляді поминальної урочистості і екуменічної молитви за всіх жертв війни на горі Лисоні біля Бережан, де є цвинтарі і австрійських солдатів і Січових Стрільців. Молитви і за мир сьогодні.
На відміну від часів Радянського Союзу, тепер Галицька Асамблея додає собі означення «європейської», даючи однозначно зрозуміти всім українцям, де галичани бачать своє місце. А водночас і посилаючи сигнал Європі: «Ми повертаємося до дому» - спільного дому європейських народів.

Автор публікації: Володимир Павлів

версія для друку

yrij.net
© Рух Відродження Галичини