Головна > Блоги, Блог: Андрій Микитин > Чому українці ображають сусідні народи тюркськими словами?

Чому українці ображають сусідні народи тюркськими словами?


16-06-2014, 12:37. Розмістив: Андрій Микитин
Тюркізми прошивають українську мову вздовж та поперек. Існує як мінімум вісім, нижче описаних мною, способів проникнення тюркських слів та запозичень в нашу рідну мову.

Перший спосіб - історичний, завдяки якому протягом сторіч сотні тюркських слів були запозичені і вже давно стали власне українськими (приклад: «майдан», «лелека», «гайда»).

Другий спосіб - українські прізвища, як от Шеремет, Терлецький, Саксаганський.

Третій спосіб – галицький діалект («чічка», «ґердан», «гамульці»)

Четвертий спосіб – через географічні назв (Умань, Бучач, Яремче).

Але це ще не все. Оскільки українська мова тісно переплітається з російською, тому, відповідно, маємо ще й російські запозичення з тюркської, які відтак перезапозичилися до української мови.

Отже, п’ятий спосіб, коли сотні слів тюркського походження стали українськими через перезапозичення з російської мови, як от «шалаш», «беркут», «балик».

Шостий спосіб – це російські прізвища: Айвазовський, Багіров, Булатов.

Сьомий спосіб – це жаргон російської та сучасної української мови: «кумарити», «кайфувати», «з будуна». 

І нарешті восьмий спосіб, це власне прямі тюркізми, які стрічаються в більшості мов світу: пахлава, шашлик, чурек.

З огляду на такий стан справ, варто зауважити, що всі прізвиська, якими українці називають сусідні народи є виключно тюркськими за походженням.

Ось, наприклад, відоме всім слово «москалі», що у нас значить «росіяни». В радянський час наші філологи пробували пояснювати, що воно значить «солдат» і походить від вислову «забрили в москалі» - забрали в армію. Однак, це не має ніякого відношення ні до солдатів, ні до армії. Це слово прямий тюркізм, оскільки в турецькому словотворенні закінчення – лі є звичайним прикметниковим закінченням, на зразок того, як ми в українській мові має прикметникове закінчення –ий). Отож прикметники, які утворюються від географічних назв в турецькій мові, природньо мають закінчення –лі. Наприклад: «істамбулі» – стамбульський, «україналі» – український, і «москвалі» – московський. Тож все як бачимо набагато простіше: літера в – зникла через накопичення трьох приголосних скв, і вийшов гарний тюркізм «москалі», а від нього й позначення особи в однині «москаль».

Інше прізвисько, яким українці називають росіян – «кацап». Українські горе –філологи, які не квапляться  вивчати інші мови окрім своєї, пояснюють це тим, що слово складається з двох українських слів «как» і  «цап». Але «как» це зовсім не українське і ніколи ним не було. По українськи «КАК» споконвік «ЯК». Отож «Кацап» мав би звучати «Якцап». Тим часом чи не в усіх тюркських мовах існує слово «касап» – що значить «м’ясник», або більш красномовно російською «живодер». Оскільки звуки «с» і «ц» чергуються, тому маємо касап-кацап – той, що нещадно вбиває. З огляду на вічну російську експансію та війни, це слово більш відповідає реальності,  а ніж байка філологів про якогось цапа.

Тепер інші наші сусіди – «ляхи». В українській мові «лях» не значить взагалі нічого, окрім прізвиська для поляків. Тим часом в турецькій мові це слово «лєх» має кілька значень - діалект, говірка, але найголовніше – «польський»,  «поляк».

Українські козаки не раз ходили з турками походами на поляків, тому й запозичили це слово, яке стало згодом прізвиськом для поляків.

Як бачимо історичних сусідів-суперників українці чомусь виключно називали тюркськими прізвиськами: на Заході поляки – ляхи (лєхи), на Сході росіяни - москалі, кацапи, а на Півдні, власне, самі турки.

А тут все простіше. Турків українці називають «турками», щоправда саме слово «турок» в переносних значення в українські мові означає  щось дивакувате і непутяще. Від слова «турк» - «турецкий» походить відоме дієслово «затуркувати», та відповідно прикметник «затурканий», що значить «загнаний», «заляканий».

Ось така реальна етимологія слів, а от вже хто кого залякував і затуркував належить виясняти історикам.

Повернутися назад