рух відродження галичини 




Забули пароль?
 

Реєстрація

30-01-2014, 12:10 Володимир Павлів  

«Фаталіс-менталіс» галицького простолюду
Події осені-зими 2013/2014 в черговий раз продемонстрували, що держава-Україна нагадує однойменний велосипед, у якого обидва колеса крутяться у різні сторони. В західному напрямку крутиться колесо, рушійною силою якого є галицький простолюд. Його активна участь у цих, як і попередніх такого ж типу подіях, оголює його психологічні особливості, передусім – ті, що мають для всієї Галичини фатальні наслідки.

Перш за все треба б уточнити, кого маємо на увазі під окресленням «галицький простолюд». Це середньостатистичний мешканець Галичини, званий тут для зручності просто галичанином (як збірний образ) і писаний з малої букви, тобто: українські галицькі інтелігенти (не плутати з інтелігентом галицьким) та одно/дво-кіоскові бізнесмени; селяни-парафіяни разом з їхнім парохом, «професійні» патріоти і міські чи містечкові мешканці у першому та другому поколінні. Винятки, звісно ж, трапляються. Але в основної маси слід відзначити три головні ознаки фатального оперативного розумування.

По-перше, галичанин не рефлексує на слово, а реагує на батіг. Все через нетерплячість і впертість. Коли йому починаєш нести слово, він швидко втрачає інтерес, бо вважає, що і сам все знає краще і що пора битися. Тож, сказати б, на півслові лізе в бійку, ну і, як показує історичний досвід, дістає батогом по гузиці чи кийком по голові, або і тим й іншим одразу, при чому не може визначити, яке з постраждалих місць є для нього важливішим. Потім починає розуміти, що потрібно було дослухати слово, але знову не може цього зробити. З одного боку, бо голова і так болить, а тут ще й мозок треба напружувати. З іншого, дискутувати ж стоячи не будеш, а сісти за круглий чи там який стіл не годен, бо пече гузиця. Відтак чекає аж переболить і перепече й знову готовий лізти в бійку.

По-друге, галичанин через свою пиху і гонор не втрачає нагоди заплатити найвищу ціну за процес, щоб отримати в результаті продукт чи послугу найнижчої якості. Так з купленими дипломами, хабарами для лікарів, вишиванками на замовлення, «золотими» куполами церков тощо. Та найгірше, що так само і з Україною. Платячи величезну ціну за здобуття «української України», в результаті ризикує отримати «Білорусь» в найгіршому, тобто політичному значенні цього поняття. Бо кажуть, що воно має й свою кращу сторону – наприклад, дешеві і якісні молокопродукти. Однак, якісних українських сирів і сметани галичанам не видіти, а от свого «бацьку» таки можуть накликати.

По-третє, галичанин поблажливо ставиться до ворога і безпощадно до себе. «Бий свого, щоб чужі боялись» - це про галичан. Так от, добре розуміючи, що Схід є вороже до нього налаштованим, галичанин ставиться поблажливо до східняка як до нерозумного, заляканого, затурканого etc. При цьому покладає на себе по-мазохістськи безпощадну місію утримати Схід в складі своєї держави, у якій, насправді, не має шансів ніколи стати господарем. Тобто тягне ворожий до себе Схід для того, щоб східняк ним правив, принижував його і експлуатував.

Чи ці три «фаталіс-менталіс» є вироком для мого любого галичанина? Важко сказати. Тут вирішальним може виявитися відповідь на запитання, чи є в нього ще інстинкт самозбереження. А це проявиться невдовзі, коли «майдан» остаточно згорне свою діяльність. Тоді й побачимо, чи Галичина проявить стільки ж завзяття для захисту своїх цінностей та інтересів. Якщо ні, то можна буде констатувати, що галичанин власними руками допоміг донецьким реалізувати програму – «Всьо будєт Донбас!».

Автор публікації: Володимир Павлів

версія для друку

yrij.net
© Рух Відродження Галичини