рух відродження галичини 




Забули пароль?
 

Реєстрація

21-01-2014, 15:08 Володимир Павлів  

Що нам, Галичанам, принесе Майдан?
Почну з якоїсь банальщини, типу: Україна після Євро-майдану і «Грушевського» вже ніколи не буде такою, як раніше, тож нам, Галичанам слід подумати про майбутнє… - і перейду до конкретики.
Отже, події розвиваються динамічно, завтра прийде швидко. І що тоді?


Якщо революція програє?
1. В Києві фізично постраждають тисячі галичан, серед яких буде чимало пасіонарних і порядних людей, зусилля яких могли б принести чимало користі Галичині, як зараз, так і в майбутньому.
2. В Галичині чимало принципових, суспільно-активних людей, зазнають репресій та інших переслідувань.
3. Низку важливих для цілісного і гармонійного розвитку регіону інституцій – самоврядування, УГКЦ, ВНЗ, громадський сектор – будуть те, що називається, «переламані через коліно».
4. В результаті всього вище описаного центральна влада отримає як «бонус» можливість справжньої «внутрішньої окупації» в ослабленому регіоні. Тобто – «віджим» місцевих бізнесів (передусім залишки туристичної галузі і курортів), а також остаточний дерибан землі. Для місцевого населення – еміграція або життя в «резерваціях».
5. Реалізація «внутрішньої окупації» в Галичині буде здійснюватись за активною участю місцевих-же силовиків, які є частиною системи і які тільки чекають «відновлення стабільності» - беркути, міліція, прокурори і судді, податківці та інші «коліщатка та гвинтики».
Єдина надія в такій ситуації може бути лиш на те, що євро-майданівці і частина місцевих еліт, що боятимуться репресій, використають Галичину як останню територію спротиву, яка має протриматися до примарного надходження моменту для реваншу. Але що це означає? Життя в обложеній фортеці, виїзд з якої неможливий, а підвіз хліба, води і дров сильно обмежений?

Якщо б революція мала шанси на перемогу, то:
1. Хто прийшов би до влади в Києві?
Незнані поки-що лідери, які втілюватимуть ідеологію «Правого сектору» з його войовничим націоналізмом, печерною ксенофобією і національними традиціями в стилі футбольних хуліганів? Вони неприязно налаштовані до Європи, вони не мають навичок управління державою, їм чужі поняття толерантності, мультикультурності тощо. Тож що? Воєнний укр.-комунізм? Національна революція з люстрацією, «полюванням на відьом» і врешті решт «пожиранням власних дітей»?
Порошенко і компанія? Коротше – «сироти кучмізму». Що було б ми знаємо – олігархічний капіталізм у вишиванці, безкарність «сім'ї», флірт з Росією і невиконувальні обіцянки Європі. Проходили.

Ну і звісно ж, при обох цих варіантах залишиться невирішене питання тзв. Юго-востока. Обидві ці опції є чужими для більшості шахтарів, металургів та іншого пролетаріату сходу і півдня. Їх не вдасться ні змусити, бо сил замало, ні задобрити, бо такій араві нема чим заткнути пельку.
Коротше кажучи, як не крути, а варіант перемоги на всій Україні є неможливим, натомість варіант поразки Києва і окремо взятої Галичини загрозливо реальний.
Хотілось би авторові цих рядків помилятись. Але хай хтось подасть «голос тверезого розуму». Я охоче прислухаюсь.

Володимир Павлів, координатор РВГ

Автор публікації: Володимир Павлів

версія для друку

yrij.net
© Рух Відродження Галичини