рух відродження галичини 




Забули пароль?
 

Реєстрація

4-06-2013, 08:42 admin  

Чотири сепаратисти і дух
Чотири сепаратисти і дух Нарешті названі основні проповідники галицького сепаратизму. Це письменники Юрій Винничук, Юрій Анрухович, Андрій Любка і художник Володимир Мулик (тобто я).

Саме ця четвірка розхитує підвалини української Соборності й вносить смуту в монолітні ряди української нації. Принаймні такий висновок можна зробити зі статті Дмитра Вовнянка (він же Дмитро Калинчук, він же Дракон) опублікованій на сторінці «Тиждень.ua» і розміщеній на нашій інтернет-сторінці в розділі дайджестів. Чомусь не згаданий Тарас Прохасько, але вже най буде так.

А очолює цю четвірку сепаратистів дух (а куди ж без містики) Володимира Винниченка. Саме його примарний силует розгледів пан Вовнянко за нашими скромними постатями.


Те, що міркування «сепаратистів» зовсім не заклики, а швидше гіркі роздуми, автор статті або не помічає, або просто не хоче помічати. Бо, якщо замислитися над природою й причинами цієї гіркоти, то й статті відповідної не вийде, бо доведеться погодитися і з Винничуком «Бо я не знаю, скільки так можна: одні тягнуть наліво, другі направо, нормального життя нема, двадцять років – повний маразм», і з Андруховичем «Я просто не маю відчуття, що мешканці Донбасу – мої співвітчизники», і з Любкою «Це Донбас і Крим донбасували Галичину й Волинь…» і, нарешті зі мною «І западає думка, що було б краще не носитися з казково-романтичною Соборністю, а визнати існування на території України двох різних націй. І не важливо, як називатимуться ці дві нації – вони українцями, а ми галичанами, чи ми українцями, а вони малоросами. Головне подивитися правді у вічі. Серби й хорвати розмовляють однією мовою (у них лише абетки різні), але це не заважає їм бути двома різними націями з власними державами. Нас же не об’єднує навіть мова. То про яку Соборність можна говорити».

Цитату зі своєї статті я подав ширшу, ніж Дмитро Вовнянко, бо так воно не виглядає аж занадто вирваним з контексту.

Всі ці проблеми існують і не можна їх не помічати. Звичайно, можна розмахувати синьо-жовтим прапором, прикладати руку до серця, співаючи «Ще не вмерла Україна…», але проблема не зникне. Вся біда в тому, що за двадцять років не було зроблено нічого, щоб могло довести єдність двох частин України (окрім пустопорожніх псевдопатріотичних заяв). А двадцять років це майже нове покоління. І воно втрачене.

Навряд чи ви б почули такі заяви від мене, чи Андруховича, чи Винничука, чи Любки ті ж двадцять років назад. Але час спливає. А з ним спливає й життя. А ми все в тій же державі з двома антагоністичними частинами.

Легше всього звинуватити нас в тому, що ми відпрацьовуємо гроші Кремля, чи ллємо воду на млин партії регіонів. Найпростіше записати всіх цих «галицьких сепаратистів» у вороги народу й відвернутися від проблеми.

Але проблема від цього нікуди не подінеться. І через двадцять років (якщо нічого не зміниться) Соборної України вже точно не буде.

І можу завірити пана Вовнянка, що ні я, ні Винничук, ні Андрухович, ні Любка не отримуємо ніяких грошей ні від Москви, ні ПР. Та ми б їх і не взяли. Просто слід зважати на те, що в цій країні є люди, які дивляться на проблему саме так. І їх значно більше, ніж четверо.

Чотири сепаратисти і дух

Автор публікації: Володимир Мулик

Джерело: http://ankontr.if.ua/?page=zahid_post&p_id=37486

версія для друку

yrij.net
© Рух Відродження Галичини