рух відродження галичини 




Забули пароль?
 

Реєстрація

22-03-2013, 15:51 Андрій Микитин  

Хто такі націонал-утопісти?
Хто такі націонал-утопісти?
КОНЦЕПЦІЯ

Розділ 1.
ТЕЗИ
1. Українського націоналізму не може бути апріорі, а є тільки український націонал-утопізм
2. Апофеозом українського націонал-утопізму стала Помаранчева революція
3. Провал націонал-утопіcтської ідеології декомпенсує феномен унійного націонал-утопізму


Теза: 1. Націоналізм існує в тих територіальних межах, де є Нація.
За влучним висловом Володимира Павліва в Україні є територія, але немає Нації, яка б заповнила цю географічну територію.
Тобто, якщо взяти до уваги трьох пересічних осіб, які паспорті записалися українцями, наприклад. з Івано-Франківська, Кіровограду, та Одеси, то це будуть представники трьох різних націй за ментальними характеристиками. Вони відрізнятимуться також мовами спілкування, релігійністю, традиціями, світосприйняттям та прямо протилежними версіями власної ІСТОРІЇ загалом. Навіть такі штучно витворені нації як американці, австралійці чи бразилійці не мають стільки суперечностей у своїх спільнотах, як от представники віртуальної української нації.
Практичним доказом тези можуть послужити наслідки перебування націонал-утопістів при владі (причому незмінно) в трьох областях Галичини на протязі останніх 22 років. З 1990 року на цій території не витворено жодного економічного чи суспільного феномену, який би міг привернути увагу мешканців Держави Україна і переконати їх прийняти ментальність чи бодай засади національного устрою трьох галицьких областей за основу.
Історично держава Україна формувалася як проект не для українців, чи навіть якоїсь віртуальної Української нації. Війни російської імперії з католицькими та протестантськими державами Заходу, російсько-турецькі війни та агресивні військові операції радянського Союзу витворили прецедент України для власних цілей. Націонал-утопізм в Галичині виник наприкінці 19 сторіччя як діаметральний відгук на процеси ліквідації останніх елементів православної козацької держави на Запоріжжі. Етнічний склад Галичини дозволив націонал-утопістам голосно заявити про свою ідеологію тільки в часі другої світової війни, коли значна частина корінного населення міст та сіл Галичини була вичищена радянським та фашистським режимом. Німці, поляки та євреї, що складали значну частку населення Галичини, а в містах та містечках мали ПОВНУ більшість, зникли з Галичини на завжди.
Основа націонал-утопізму – результати радянських та пост радянських переписів населення України, згідно яких значна частина населення України (понад 85%) записалися формально у паспортах українцями. З таким самим успіхом 85% населення Латвії записалося б «латвійцями», а 85% населення Казахстану стали б «казахстанцями». Виключення складає лише той факт, що 85 % населення України визнало своєю рідною мовою «українську мову», чи той варіант української мови, яку вони розуміють, чи вважають, що розуміють, причому 70% з тих, хто зробив таку заяву, повсяк час розмовляють та послуговуються виключно російською мовою. Цей феномен став ідеологічним підґрунтям для українського націонал-утопізму, що стверджує, що група росіян (часом навіть євреїв, або зденаціоналізованих українців) систематично, цілеспрямовано і виключно ЗЛОЧИННИМ шляхом заважає і не дозволяє 85% українців на Великій Україні спілкуватися українською мовою та реалізовувати своє право складати єдину УКРАЇСЬКУ НАЦІЮ.

Теза 2: Апофеозом українського націонал-утопізму стала Помаранчева революція
Український націонал-утопізм поступово розвивався як національна ідеологія та з перемінними успіхами здобував прихильників, що чинили ті чи інші суспільні і навіть конституційні поступки в угоду націонал-утопістам. Проте націонал-утопізм остаточно зазнав свого апофеозом під час Помаранчевої революції 2004 року в Києві «на Майдані». В результаті третього туру Президентських виборів група політиків різного спектру виступила під гаслами націонал-утопізму («Схід і Захід – разом!», «Разом нас багато нас не подолати») та з елементами соціальної утопії («чиновники перестануть красти», «багаті поділяться з бідними») тотально захопила ВСІ існуючі гілки влади в Україні: виконавчу, законодавчу, судову, і навіть органи влади на місцях. Спроба розколу України на дві держави внаслідок рішень Сєвєродонецького з’їзду була припинена, учасників з’їзду було притягнуто до кримінальної та адміністративної відповідальності.
Проте відсутність власне єдиної Нації та утопічні ідеї українського націоналізму привели до повної поразки представників націонал-утопічного блоку, і дали можливість учасникам та прихильникам Сєвєродонецького з’їзду остаточно й безповоротно захопити владу в державі й почати процес ліквідації всіх здобутків націонал-утопізму в Україні, причому зі швидкістю цунамі.
Вже в 2006 році коаліція націонал-утопстів розвалися після парламентських виборів і було сформовано перший коаліційний уряд регіоналів та націонал-утопістів.
На Перевиборах до ВРУ в 2008 році де факто перемогу отримали представники Сходу і тільки 0,1 % недобраних технічно в результаті перерахунку голосів виборців Соціалістичною партією (СПУ – морозівці) забезпечив короткочасний реванш націонал-утопістів, які створили недієздатний Уряд.
Далі вже йдуть тільки одні поразки: поразка на Президентських виборах 2009 року, поразка на місцевих виборах 20 10, і нарешті чергова та найгучніша поразка на виборах парламентських 2012 року. (Про «успіхи» націонал-утопістів з партії ВО «Свобода» у ВРУ можна прочитати в Додатку №1).
Проте кожна така поразка закінчуються лавиною цунамі, що зметає елементарні досягнення націонал-утостів: так було ліквідовано конституційну реформу, підписано «Харківські угоди» з з РФ, російську мову визнано мовою національного спілкування в Україні, чого не було навіть за часів УРСР, змінено фактично курс держави з інтеграції на НАТО та ЄС в бік ЄВРОАЗІЙСЬКого простору та митного союзу.
Через кілька років російська мова буде проголошена другою державною мовою не тільки в Україні але в Галичині. Фактично Галичина опиняється ролі національно-культурної резервації де-факто, і без статусу резервації де-юре не зможе протистояти введенню на своїй території російської мови та євразійських інтеграційних інституцій.
Провал націонал-утопітської ідеології компенсують в Галичині (за моїм визначенням) націонал-утопісти-уняти (ні якого відношення до греко-католиків не мають)

Теза 3. Провал націонал-утопіcтської ідеології декомпенсує феномен унійного націонал-утопізму
Хто такі націонал-утопісти-уніяти?
Частина політиків Галичини, усвідомлюючи важливість налагодження власних стосунків з фінансово-політичними елітами Великої України з метою розподілу влади в областях Західної України намагаються вибудувати спеціальну ідеологію, яка начебто об’єднує СХІД та ЗАХІД під управлінням великоукраїнського російськомовного олігархату, але з претензією на використання націонал-утопічних ідей галичан.
По суті явище унійного націоанал-утопізму можна назвати галицьким колабораціонізмом з фінансово-промисловими групами, що управляють Україною впродовж 20 останніх років.
Фактично всі губернатори галицьких областей, глави районних адміністрацій, депутати Верховної Ради від блоку партій «За ЄДУ» та її наступника Партії регіонів, були і є націоанал-утопісти-уніятами.
Характерною рисою даної категорії політиків є загравання з націонал-утопічними ідеями в лавах партій та структур, які мають прямо протилежні погляди на історію, мовну політику та облаштування держави. Таким чином націонал-утости уніяти можуть ходити до пам’ятників Бандері, офіційно голосувати проти рішень партій, з якими вони заключили унію, щодо суперечливих історичних фактів, проти введення другої російської мови, визнавати Степана Бандеру та вояків УПА героями України і вітатися вітаються повсяк час бандерівським привітом . При цьому якби будь-хто з інший (не з галичан) з членів правлячої наприклад в Донецьку, Вінниці чи навіть на Закарпатті зробив таке, то був би виключений з такою партії на протязі доби. Проте галицькі націонал-утопісти-уніяти мають право на окрему, і навіть прямо протилежну думку.
Суть унії в тому, що правлячі еліти та фінансово-промислові групи Великої України отримують своїх васалів в Галичині та проводять (безконтрольно) фінансово-господарську діяльність на теренах західної України, натомість їх васали (націонал-утопісти-уніяти) можуть сповідувати особливості своєї (відмінної) віри, культури, мови та ідеології та зберігати спокій (виключно національно-культурного характеру) на їх під васальній території. Найбільшим досягненням уніатського націонал-утопізму став політичний проект 1999 року під умовною назвою «КУЧМА-2».

Висновки:
Крах націонал-утопізму в Україні спричинить до геостратегічного переформатування в Центральній та Східній Європі. Україна може в угоду інтересів правлячих еліт та фінансово-промислових груп Великої України стати де-факто і де юре членом ЄВРОАЗІЙСЬКОГО союзу. Тим часом Галичина вибудувавши НОВУ ІДЕОЛОГІЮ зможе претендувати на певну націольно- культурну автономію в складі нового Союзу, використовуючи своє географічне становища та культурні особливості задля добра галичан та їх нащадків в умовах нового світового територіального перерозподілу.


 

Автор публікації: Андрій Микитин

версія для друку

yrij.net
© Рух Відродження Галичини