рух відродження галичини 




Забули пароль?
 

Реєстрація

18-03-2013, 14:48 Даян-Ярослав Монастирський  

Розвіртуалізація ідентичності. Початок
Розвіртуалізація ідентичності. Початок 16_березня в Тернополі зібрались люди котрі здійснили спробу виходу з підпілля субспільнот і кухонь. Не збайдужілих до власної ідентифікації осіб зібрала перша відкрита "Галицька Дебатна Академія" (ГАЛДАК). Ця структура поставила собі за мету витворити своєрідний місток, який слугуватиме для переходу від риторики до логістики в усіх можливих сферах самореалізації Галицького етносу. То ж не випадково темою першої відкритої Академії стала "доцільність розвіртуалізації Галичини”.

Існують багато взаємопроникних засобів віртуального і реального світів. Але які з них досяжні і актуальні для Галичан, якими з них і яким саме Чином слід скористатись? Постінформаційна епоха висуває свої виклики і диктує власні правила гри, та поряд з усіма об'єктивними причинами, визначальними, однаково, залишаються суб'єкти. І якщо певні мешканці, на певній території, приналежні до різних суспільних груп, які функціонують рівночасно десь у віртуальних світах таки мають певну спільність інтересів, - то, напевне, якщо "відкрити карти”, - раптом може виявиться, що в усіх цих людей більш ніж досить спільних потреб і бачень, і від такої "розвіртуалізації” виграють усі?

Звісно, можна, апелювати до того, що в нас час така "розвіртуалізація” не потрібна. Зокрема, щоб не бути голослівним, можна навести приклад знаного письменика Василя Махна, котрий жиє в Нью-Йорку, - для нього, очевидно, не є нагальною потребою фізично перебувати в межах мовного материка щоб бути успішним словотворцем і на особистісному рівні комунікувати з видавцями та читачами.
На якому ж етапі ланцюжка від народження словоформи (ідеї) до усвідомлення і засвоєєня штуки (реалізації проекту) можна уникнути розвіртуалізації, а де - вона конечно необхідна?.. Кожен повинен відповісти собі не це питання сам.

Розглянемо іншу ілюстрацію котра мала б допомогти у вирішенні поставленого запитання. Ще жевріють в пам'яті події 91-шого, коли, після параду суверенітетів бувших радянських республік, раптом виявилося, що лише в Росії в наявності кореспондентські пункти по усьому світу, в результаті чого назовні інформація про усі процеси у новостворених державах потрапляла лише після певного рерайту з боку Кремля. Відтак, постає питання, - чи готові Галицькі журналісти (з числа тих, хто перебуває по той бік кордону) за нагальної потреби репрезентувати свою малу батьківщину по світах. Можливо, таки так - скажімо Христя Чіпак, журналіст "FM Галичина”, після переїзду у Федеративну Республіку Німеччина не втрачає фаху, і не вона одна.

Отож, видається, що саме спільне бачення майбутнього повинно визначати "доцільність розвіртуалізації”. Але, взаправду, важко розгледіти день завтрашній в державі що простяглася від Сяну до Донця. Приміром, за 20 років незалежності кількість науковців в Україні зменшилась втричі. Про це 13 березня оголосила голова Комітету з питань науки і освіти Лілія Гриневич, - людина котра напевне добре орієнтується в цих цифрах. За її словами, як правило виїжджають науковці молодого та середнього віку, тобто ті, хто може стати основною продуктивною силою для розвитку економіки. Однією з ключових причин пані Лілія назвала те, що середня зарплата науковця в Україні складає 400 доларів, а в країнах ЄС – 3 500 доларів.
Зважаючи на це та в світлі наукових глобалізаційних проектів що мають місце в сучасному світі, питання про те, чи варто науковцям Галичини повертатися домів, - поставати, здавалося б не повинно, але - трапляються усе. Щоб не вдаватись надаревмо в узагальнення, - Микола Максименко, фаховий фізик, якого контракт зобов'язує до праці в Дрездені, роздумує чи повернутися до рідного Львова, чи можливо всерйоз розглянути варіант подальшої роботи в Тернопільському державному університеті імені Пулюя, а чи таки Університети Ліги Плюща, Ванкуверу чи Едмонтону видаються більш привабливими для подальшого кар'єрного зростання і фахової реалізації. Й допоки Микола роздумує - у Галичини ще є шанс.

Нагадаймо, - цими днями — 13-14 березня, у Львові відбувся Перший Міжнародний форум "Галицька кухня: славні традиції, велике майбутнє". За результатами фестивалю, навколо ГО "Клуб Галицької кухні”, було витворено спільноту однодумців-рестораторів. Одним з проектів котрий зацікавив організаторів "Клубу Галицької кухні” стало введення спецефічних карток знижок — "Галицьких гастрономічних віз”, котрі будуть видаватись нерезидентам Галичини і будуть дійсні по обидва боки українсько-польського кордону. Перший "візовий центр” планується відкрити у Києві (республіка Україна).
Відповідальним за видачу Галицьких віз для українців буде фаховий юрист, випусник Київського Національного Університету Максим Заміховський. Максим певен що українці, зокрема кияни, зацікавлені в отримані Галицьких гастрономічних віз. Він сам, власним прикладом пропагує цю ідею, регулярно відвідуючи Галичину, у тім числі у - межах гастрономічних турів. І навіть власний день народження Максим приїздить святкувати у Тернопіль або Львів!
Як бачимо, фаховий юрист, з добреоплачуваною престижною роботою, знаходить час на цю справу! А що ж замешкані у етнічних межах Галичани?

Можливо, все не так погано? Можливо, в наш час, потреби державності і етнічної самоідентифікації можуть реалізуватися дещо в инший, відмінний від традиційного, спосіб? Можливо, саме "Галицька Дебатна Академія” сприятеме цьому? Можливо все! Можливо, - все можливо?

Так чи інакше про предмет окреслений вище доцільно дискутувати лише за однієї умови, - якщо буде кому нести у собі цю ідентичність. Тож, - будьмо Галичанами! Залишаймось Галичанами! Інакше - доведеться віддавати усі грантові кошти. Порахуймо і зробімо раціональний вибір! Приєднуйтесь, панове - бо ж "громада - то Великий чоловік!”...

Джерело: http://galychyna.info/galicia/g-society/3456-rozvirtualizaciya-identychnosti-pochatok.html

версія для друку

yrij.net
© Рух Відродження Галичини