Головна > Публічні акції, Блоги, Блог: Володимир Павлів > Запишімось Галичанами!

Запишімось Галичанами!


15-01-2013, 16:25. Розмістив: Володимир Павлів
2013-й рік буде уже третім роком, коли українська влада планує провести всеукраїнський перепис населення. Чи проведе – невідомо.

Зрозуміло, чому владі не спішно з реалізацією цих планів. Перепис населення справа трудомістка, коштовна та й результати може принести несподівані – наприклад, суттєве зменшення мешканців країни – через які знову доведеться виправдовуватися за «покращення» і «стабільність». З іншого боку керівництво держави мало б бути зацікавлене у тому, щоб знати: або скільки є здорових громадян репродуктивного віку, щоб планувати політику приросту населення; або скільки є активних і освічених громадян, щоб розраховувати на їхню підтримку у реформуванні країни та в формуванні громадянського суспільства; або, принаймні, скільки є кріпаків, щоб спланувати, як і скільки ще з них можна витягнути грошей на нові золоті унітази. Тож, не виключено, що цього року влада перепис таки проведе.

І тоді виникає наступне запитання: для чого це владі ми розуміємо, але навіщо це нам, простим громадянам? Ну та, як відомо, громадяни є різні. Є пасивні – це ті, яким байдуже, до яких списків їх заносять – до переліку кріпаків чи виборців, до банківської групи ризику чи до боржників за комунальні послуги. Але є й активні. Наприклад, національно-стурбовані громадяни. Вони, щоправда, теж ділять на оптимістів і песимістів. Оптимісти від перепису очікують того, що він покаже стопроцентну присутність їхньої нації, і розраховують, що від цього їм відразу стане жити краще. Песимісти ж бояться такого результату, бо тоді не буде кого звинувачувати у тому, що краще не стало, тому вони за те, щоб у списку було хоч кілька «інших».
Ну і от прийшла черга поставити це запитання собі – для чого нам, галичанам, міг би придатися всеукраїнський перепис? Так, от – нам цей перепис може прислужитися можливістю заявити про себе як про окрему спільноту. Так-так – міжконфесійну, понад-національну, мульти-культурну спільноту патріотів Галичини. Коли не було української держави, то записуватись «українцем» було справою принципу і актом «непокори». Але тепер, коли Україна існує, а ми все де-факто є політичними українцями, такої потреби немає. Отже, ми можемо ідентифікувати себе так, як нам до вподоби і ближче до серця.
Для цього достатньо при занесенні наших даних в анкету перепису вимагати, щоб у графі національність нас записали «галичанин/галичанка», якщо треба, то з відповідним доповненням – наприклад, українського, російського, єврейського, польського чи іншого походження. Або просто – бойко, гуцул, лемко. Але й доповнення особливо не потрібні, адже крім графи «національність» є ще й такі пункти як «віросповідання» та «мова». З цих трьох само окреслень можна зрозуміти, якого походження галичанином є кожен з нас.

Звісно ж, анкетери будуть впиратися – мовляв, немає такої національності. І дійсно – немає, але це не справа анкетера, ким нам записуватися. Їхнє діло фіксувати те, що каже громадянин. Можна теж припустити, що навіть записи, відповідно з нашими побажаннями, не будуть враховуватися тими, хто буде опрацьовувати і оприлюднювати результати. Але й це – не біда. Якщо достатньо велика кількість анкет буде «зіпсована» таким чином, то про це дізнається, якщо й не влада, то хоч би ті, хто їй забезпечує ідеологічний чи там політ-технологічний супровід.

До того ж, громадські активісти за допомогою Інтернету можуть вести паралельний облік тих, хто записався б галичанином на переписі, щоб потім зрівняти цифри і оцінити вірогідність офіційного обліку. В будь-якому випадку така громадська ініціатива принесла б Галичині тільки користь, а саме – потребу свідомої самоідентифікації людей, яким ця земля небайдужа. Тож, запишімось Галичанами!

Повернутися назад