рух відродження галичини 




Забули пароль?
 

Реєстрація

9-10-2011, 19:58 Даян-Ярослав Монастирський  

Галичани (нація)
Галичани — европейський етнос, що сформувався на землях Галичини, - верхньому басейні Дністра, та частково Сяну (Розточчя) та Верхнього Бугу (Белзщина, Стирщина).
В етнічних межах проживає близько 5 мільйонів Галичан. За межами етнічної території (Східної — інкорпорована УРСР за наслідками Другої Світової та Західної Галичини — на часі, входить до складу республіки Польща) проживає близько 2 мільйонів Галичан. Таким чином, усього в світі, на сьогодні налічується близько 7 мільйонів Галичан.


Етнічне історико-географічне районовуння
До слова, етнічне історико-географічне районовуння Східньої Галичини виглядає так: Львівська область: місто Львів (та околиці); дистрикт Побужжя: повіт Жовківщина, повіт Південне Побужжя (Золочівщина), повіт Сокальщина, повіт Стирщина (Бродівщина), повіт Східна Белзщина, місто Червоноград; дистрикт Західне Опілля: повіт Городенщина, повіт Миколаївщина, повіт Рогатинщина, повіт Ходорівщина, місто Новий Розділ. Тернопільська область: місто Тарнопіль (Тернопіль); дистрикт Галицьке Поділля повіт Збаражчина, повіт Надзбруччя, повіт Пониззя, місто Чортків; дистрикт Східне Опілля: повіт Бережанщина, повіт Бучачщина, повіт Трембовлянщина. Івано-Франківська область: місто Станіслав (Івано-Франківськ); дистрикт Покуття (та Гуцульщина): повіт Західне Покуття, повіт Пониззя Покуття, повіт Покуття, місто Коломия; дистрикт Горгани: повіт Західні Горгани, повіт Пониззя Горган (Станіславщина), повіт Східні Горгани, місто Калуш. Дрогобицька область: Дрогобицька міська агломерація; дистрикт Підгір’я: повіт Західне Підгір’я, повіт Східне Підгір’я, місто Стрий; дистрикт Бойківщина: повіт Західні Бескиди, повіт Бескиди, повіт Східні Бескиди; дистрикт Розточчя: повіт Південне Розточчя, повіт Північне Розточчя, місто Новояворівськ.

Самоназва
До появи статті І. Я. Франко “На межі можливого” вживана була самоназва (Галицькі) русини, рутенці.

Галицька національна Церква
Саме так, за давньою самоназвою, найменувалася від початку Галицька національна Церква - “Рутенська Католицька Церква”, тепер знана як “Українська Греко-Католицька Церква”, до якої належать понад 90% Галичан. Історія християнства в Галичині бере початок від часу участи в Першому Християнському Соборі єпископа Перемишлянського (тодішньої Галицької столиці). На жаль, першотрадиція була частково перервана і переписана істориками та воями київського завойовника Володимира, від часів якого, по новому веде рахубу Галицьке християнство.
Подібно Церкві, відповідно, і Галицька мова в Австро-Угорщині офіційно звалася “русинська мова”, розмовно - “руська мова”. Галицька мова належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної родини. Є споріднена з мовами сусідніх слов'янських народів — українською, польською та білоруською. Окупаційна українська влада визнає лише верхньо-дністерський діалект та в його межах розрізняє кілька говірок, як то Гуцульська чи Бойківська).

Галицький національний гімн
Галицький національний гімн. У середньовіччі не було національних гімнів у теперішньому розумінні. Були лише боєві кличі і боєві пісні, що настроювали боєві дружини і поодиноких лицарів до хоробрости, щоб, як каже наш автор “Слово о полку Ігоря”, здобути князеві слави, а собі чести. Зокрема, в битві з татарами в 1224 р. над Калкою, в якій брали також участь молоді сини погиблого в бою з поляками під Завихвостовим (1205р.) галицького князя Романа, Данило і Василько, ішли княжі дружинники до бою з церковною піснею на устах: С нами Бог, розумійте язици! В часах історичної Річи Посполитої також не співали гімнів, ані боєвих пісень в державнім розумінню. Аж допоки не надійшов 1848 рік, що знаний є під назвою Весни народів. Отож, коли 1848 року у Львові стає до влади Головна Руська Рада, вона приймає за національний гімн вірш отця Івана Гушалевича “Мир вам, браття”.

Державотворча Галицька традиція
Державотворча Галицька традиція тягнеться від початку нашої ери. Першим власним державним утворенням була Хорутанія (Біла Хорватія) — держава “білих хорватів” - предків сучасних Галичан; занепала після підступного зрадницького походу кровожерливого язичницького київського князя Володимира на Стільське (Столицю Хорутанії). З 891-го року, частина Галицьких земель перебувала у складі Великоморавської держави, проте саме на тім часі відбувся перехід угрів (мадяр) через Карпати, Моравська ж держава занепадала, тож була не в змозі утримувати периферійні території. Відтак, з 979-го року і аж по 1084 рік Галичина перетворилася на поле битви між Польською короною та київськими князями. У 1018 році утворилось незалежне Галицьке князівство, де князювали Ростиславичі. У 1199 році волинський князь Роман Великий об'єднав Галицьке князівство зі своїм Волинським князівством у єдину Галицько-Волинську державу, (у 1215–1221 роках за угорського Коломана rex Galiciae et Lodomeriae - Галицько-Волинське королівство; у 1253–1264 роках за короля Русі Данила Галицького - Галицько-Волинське королівство). 1340 року у Володимирі боярством Галицьким був отруєний останній галицько-волинський князь Болеслав-Юрій Тройденович ІІ Мазовецький. В результаті короткотривало володіння Коломана, родинних звязків корони Польської та амбіцій Литви у XIV ст. Галичина стала об'єктом суперечки між Польським королівством, Угорським королівством та Литовською державою. У 1434 році відбулася інкорпорація Галичини до складу Польщі (Волинь відійшла Литві) . При цім Галицьке боярство було урівняне в правах з польською шляхтою. В Галичині було організовано Руське воєводство (з центром у Львові), що складалося з 5 земель: Сяноцької, Перемишльської, Львівської, Галицької та Холмської, пізніше, у 1462 році було утворене Белзьке воєводство. Тим часом тривав процес закріпачення селянства (завершився 1505 року), що викликало ряд повстань (зокрема, 1490–1492 роках під керівництвом Мухи та Борулі) та, з першої половині XVI століття, опришківський рух (апогею досяг у XVIII столітті під проводом Олекси Довбуша). У XVI–XVII віках в Галичині тривав процес національно-культурного відродження (первинну роль у цім відіграли братства, зокрема Львівське Успенське Ставропігійське братство ). Також, за Польщі, було започатковано унію між Католицькою і Православною Церквами. Внаслідок першого поділу Польщі (1772 року) Галичину включено до складу володінь Габсбургів - Австрійська імперія (в останні дні свого існування звалася “Австро-Угорсько-Українська імперія”). Тут було створено окрему провінцію — “Королівство Галичини і Володимирії” (K?nigreich Galizien und Lodomerien). Після встановлення панування Габсбурґів для господарського та культурного піднесення краю уряд провів ряд реформ: спроба ліквідації кріпацтва і пом'якшення панщини, запровадження нового судочинства, утворення ряду навчальних закладів для українського населення, відновлення Львівського університету (1784) та Галицької греко-католицької митрополії (1808). В результаті, у першій половині XIX століття в Галичині розпочалося українське національне відродження, очолене представниками свідомого греко-католицького духовенства. Вагомими явищами у цьому процесі стали утворення у Перемишлі Іваном Могильницьким «Клерикального товариства», діяльність митрополита М.Левицького і, особливо, утворення«Руської трійці» (1837) та видання альманаху «Русалка Дністровая». Революційні події 1848–1849 років сприяли пробудженню національної самосвідомості населення Галичини. 1861 Галичина отримала автономію від австрійського цісаря, діяв Галицький сейм. 19 жовтня 1918 року у Львові була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка у складі Східної Галичини, Буковини і Закарпаття. Проте вже в липні 1919 року територію Галичини зайняли польські війська під командуванням генерала Галлера. Офіційне рішення про приєднання Галичини до Польщі Рада Послів Антанти ухвалила 14 березня 1923 року. Згідно з ним, польському уряду пропонувалось надати Галичині права автономії, чого, однак, не було здійснено, і що породило рух спротиву. Період 1919–1939 рр розгорнулась активна підпільна боротьба УВО-ОУН, відповіддю на яку було проведення польським урядом пацифікації та інших репресивних заходів. Але навіть у цих умовах українці Галичини розвивали діяльність культурно-освітніх та кооперативних організацій. Під час Другої світової війни, 17 вересня 1939 року на підставі «пакту Молотова-Ріббентропа» радянські війська вступили на територію Галичини, де було встановлено тоталітарний режим, розпочалися вбивства та масові репресії проти місцевого населення. Галичину було включено до складу Радянської України. У 1940–1941 роках, загони НКВС здійснювали масові депортації Галичан. Під час радянсько-німецької війни 1941–1945 років Галичина була окупована німецькими військами і 1 серпня 1941 р. її включили до складу Генеральної губернії як окремий дистрикт. В воєнні роки було змінено західний кордон Галичини. Уклавши договори з Польщею у 1945 і 1951 роках, радянський уряд віддав західну частину регіону — (Лемківщину і Надсяння) Польщі. Після війни на Галицьких землях було відновлено тоталітарний режим, який супроводжувався масовими репресіями, виселенням мирного населення на схід СРСР. Проведено колективізацію сільського господарства. На псевдо-соборі 1946 року було ліквідовано Українську Греко-Католицьку Церкву (вийшла з підпілля 1989 року). Відповіддю тоді став широкий рух опору, який вела Українська Повстанська Армія та збройне підпілля ОУН (організований супротив тривав до 1956 року, різніші випадки носили вже поодинокий партизанський характер). Таким чином, Друга Світова Війна в Галичині тривала з 1939-того по 1956 рік, усього 17 років! У 1960–1970-х рр. Галичина була центром діяльності дисиденського руху, що наприкінці 1980-х років переріс у хвилю широкого національно-демократичного руху. На сьогодні (з 1991 року), Галичина продовжує перебувати в окупації, - уже правонаступником УРСР — республікою Україна (пост-радянська поліцейська авторитарна республіка очолювана бувшими совітськими партійцями в коаліції з олігархічними та організованими злочинними формуваннями).
В Україні національність фіксується під час переписів і визначається національністю батьків, проте коли мова йде про Галицьку національність, українські урядовці спростовують існування цілої нації, реєструючи усіх Галичан як українців. Наступний Всеукраїнський перепис має відбутися у 2012 році. На цей час Галичани становлять понад 10% населення України.

Як і кожна нація чи етнічна група, Галичани, вирізняються певними відмінними особливостями (окрім мови, також звичаї і традиції, культура, фізіологічні риси (належність до певного типу) тощо). Проте, детальний розлогий опис Галицького характеру виходить за межі даної статті.
Відповідь на питання хто ж такі Галичани дає Даян-Ярослав 1: “Галичани — це не просто ще один нарід чи нація. І навіть одвічна суперечка з гебрейським етносом щодо того, хто ж є найстаршою нацією у світі насправді не має ваги. Так само не важливо які етнічні атрибути чи атрибути державності визнаються супротивниками Нашими, - бо хто є вони перед лицем Вищого Пана?.. Насправді важить лише усвідомлення однієї архіважливої істини — Галичани — це одна велика родина!..”




«Матеріали дозволено використовувати на умовах GNU FDL без незмінюваних секцій та Creative Commons Attribution/Share-Alike»

Джерело: http://galychyna.info/others-worlds/history/1774-galichani-nacya.html

версія для друку

yrij.net
© Рух Відродження Галичини